«Мама, я – гей!», – слова кумедної пісні інтернет-співака Валентина Стрикала стали гаслом для багатьох чоловіків. Межа між жіночністю і мужністю тоншає. Чи варто і можливо цьому зарадити?
Результати цьогорічних досліджень українських соціологів щодо гомосексуалізму, опубліковані у попередньому номері «ВК», шокували читачів. Про це свідчили численні дзвінки до редакції. 20 тисяч підлітків в Україні віком 10-19 років практикують гомосексуальні зв’язки, з них 10% – хлопці. Фахівці стверджують, що ця ситуація актуальна і для Кременчука. Юнаки асоціюють себе із зірками «блакитного» шоу-бізу. Має значення і культура аніме: діти захоплюються історіями самураїв, на колінах у яких сидять перевдягнуті у жіноче хлопці. На цьому підґрунті і розвивається їх сексуальність.
Про кременчуцьку «гомосексуальну» історію заговорили після розпаду СРСР. Цьому передував період «без сексу». Як не намагалися колишні високопосадовці замовчувати інтимну сторону життя простого люду, але коханням народ займався, і не тільки традиційним. Відому статтю 121 Кримінального кодексу СРСР «За мужолозтво» (що позбавляла гомосексуалістів за їх втіхи волі до 5 років) в Україні скасували 12 січня 1991 року.
Про наслідки гомосексуальних контактів місто дізналося у 1994 році: у шкірвендиспансері від сифілісу лікувався бізнесмен. Результати його розгорнутих аналізів шокували медиків – він став першим ВІЛ-інфікованим у Кременчуці. Стало відомо і про його бісексуальну орієнтацію (бісексуал – людина, що відчуває статевий потяг і до жінок, і до чоловіків). Громадянська дружина чоловіка залишилася здорова. Проте гірка правда миттєво зруйнувала його родину і бізнес: знайомі дізналися про діагноз, яким шляхом він здобутий, і просто перестали «подавати руку». Чоловік залишив місто. Історію розповіла головний лікар Кременчуцького обласного шкірно-венеричного диспансеру Ірина Федько.
Саме після цього випадку у «лихі 90-ті» кременчуцькі медики заговорили про необхідність скласти «реєстр» потенційних гомосексуалістів, які могли переносити статеві хвороби. Особливо це стосувалось ВІЛ-інфікування, яке, за даними закордонних фахівців тих часів, розповсюджувалося на цю категорію людей. Тоді ж виникла ідея звернутися до правоохоронців за списками колишніх ув’язнених – не таємниця, що на зоні гомосексуалізм не рідкість.
«Як колишні засуджені, так і решта гомосексуалістів ретельно приховували свої контакти, і пізніше я зрозуміла, чому. Один сорокарічний чоловік все-таки не витримав нашого натиску і «передав» дані на близько 50 кременчужан – їх прізвиська, контакти, адреси. Коли ми дізналися прізвища цих гомосексуалістів – ахнули... Нині, напевно, частини з них вже немає серед живих. Проте у багатьох є родини, діти і своє минуле», – ділиться спогадами головний лікар шкірвендиспансеру.
Сучасні геї – інтелектуальні люди
Нині, за словами головного лікаря шкірвендиспансеру, у Кременчуці чоловіків-коханців стає більше з кожним роком. Причини – різні.
«Вчені стверджують, що існує ген гомосексуалізму. Я ж вважаю, що проявляється ця схильність тільки за певних умов. Стверджувати, що геї – «брудне джерело» статевих хвороб, у світі давно перестали: захворіти може будь-хто. Шкода лише нашого генофонду, бо, коли бачиш скільки привабливих, розумних, фізично розвинутих парубків обирають одностатеве кохання, то згадуєш про самотніх вродливих дівчат, які ходять кременчуцькими вулицями», – наголошує Ірина Федько.
Думка психолога
«Я тебе породив, але я тебе соромлюся...» Кременчужанин Євгеній років п’ять тому поїхав до Києва у пошуках вільного життя. Там зустрів Юрія. Чоловіки живуть під одним дахом, прокидаютья в одному ліжку і ревнують один одного до нестями.
«Я мав досвід гетеросексуальних стосунків – жив із дівчиною, і вона теж була ревнива, але Юра її перевершив, – сміється Євген. Останній, до речі, від думки про те, що він «інакший» страждає ще зі шкільних років. Ставши дорослим, вирішив більше не «ламати собі душу». З батьками досі на цю тему не розмовляє – не бажає зайвий раз ятрити свої рани.
Особистою думкою у цій неоднозначній темі ділиться міський практичний психолог Вікторія Репецька: «Батькам тяжко прийняти «інакшість» рідної дитини. Їм соромно. Але гомосексуалізм – не хвороба, придушувати його немає сенсу, а лікувати немає чого. Існують кілька теорій, які породжують гомосексуальність: фізична (із нею народжуються) та психологічна (її набувають протягом життя).
Ще Фрейд припускав, що всі люди від народження бісексуальні, а статеві уподобання формуються за певних обставин. Є так звана «едипова стадія», коли хлопчик емоційно надто прив’язаний до мами. У процесі дорослішання він не бачить себе із жодною жінкою і надає перевагу чоловікам. Усвідомлення гомосексуальності далеко не завжди відбувається саме так.
Нахили можуть проявлятися у дитячі роки: хлопчик може проявляти надмірне зацікавлення дівчачими предметами туалету. Більше того, його зовнішність, манери можуть нагадувати дівочі. Виражені прояви гомосексуальності все ж характерні для підліткового віку. І, якщо ці сексуальні експерименти – не данина моді, а тверезий вибір, батькам нічого не залишається, як прийняти свою дитину такою. Не відштовхувати, адже саме через відторгнення суспільством геї часто нещасні, навіть маючи пару.
Щодо пропаганди «жіночних хлопців», то її достатньо на ТВ-екранах, веб-сайтах і т.д. Талановиті чоловіки – музиканти, письменники, актори – демонстративно обирають богемне життя і відверто демонструють сексуальні уподобання. Підлітки, які теж хочуть багатства, кохання і визнання, тяжіють до подібного, одягаючись у вузькі шкіряні штанці, роблячи жіночі зачіски і т.д.
Така поведінка у підлітковому віці зовсім не вказує на гомосексуальність, адже її визнання відбувається куди глибше. Якщо думка про «інакшість» дитини не дає батькам спокійно жити, єдине, що можна порадити – разом звернутися до психолога. Далі – або зітхнути з полегшенням, або вчитися з цим жити, по можливості, щасливо. Особисто я назвати гомосексуальність нормою не візьмуся: все ж природою закладені гетеросексуальні стосунки, інакше всі люди на Землі давно вимерли б. Проте це не привід цькувати одностатеве кохання».
Фестиваль "Развитие"
